Маленькі речі, з яких починається Європа

27 Nov

Всі, хто хоч раз переглядали оголошення про вакансії, бачили оголошення на кшталт «охоронець, ч, служба в армії, 20-40 р.», «прибиральниця, ж, від 50 р.» або «менеджер, ч/ж, «менеджер, ч/ж, гнучкість і адаптивність, вік не старший за середній».

Здавалось би — все в нормі. Ринкова економіка, роботдавець має право сам визначати умови, кваліфікацію для посади, яку пропонує. Але це саме одна з тих речей, які визначають тонку грань між Європою і пострадянськими реаліями

Сьогодні ми розуміємо, що Європи не буде без однієї великої речі. Але не забуваймо, що без маленьких речей її теж не буде.

Кілька днів тому в Києві відбулася Національна конференція «Подолання дискримінації в оголошеннях про вакансії: нинішня ситуація і передовий досвід країн Європи», яку Міністерство соціальної політики України провела спільно з Міжнародною організацією праці, однією з ключових інституцій ООН. Українські чиновники, профспілкові лідери і активісти громадських організацій мали чудову нагоду ще раз узгодити спільні знаменники: чим є дискримінація під час прийому на роботу, чим вона не є, наскільки її багато і що з цим робити.

Одразу слід сказати: робота тільки з оголошеннями сама по собі нічого не дасть. Адже хоча всі коли-небудь переглядали оголошення в інтернеті, мабуть, більшість українців знаходить реальні пропозиції «по знайомству», через друзів і родичів. Це частина нашої культури, і вона призводить до багатьох проблем (не тільки дискримінаційних). Але те, що цю культуру треба коригувати, не значить, що непотрібно боротися і з публічною, відкритою дискримінацією. Це все одно, що через хронічну внутрішню хворобу відмовлятися носити одяг — яка, мовляв, різниця, усе одно хворий. Це абсурдно. Є межі пристойності, і їх треба дотримуватися завжди.

І ще один важливий момент. У більшості європейських країн заборона такої дискримінації зараз включена у національне законодавство, часто на основі директив ЄС стосовно права на рівне ставлення. Це не означає, що дискримінаційних оголошень про вакансії вже не існує. У ЄС теж не все ідеально. Навпаки, багато оголошень усе ще містять описи робіт, які демонструють застосування роботодавцем заборонених законом підстав для дискримінації. Це може бути обумовлено недостатньою обізнаністю, особливо про непряму дискримінацію, слабкими механізмами забезпечення дотримання і застосування санкцій. Отже, викорінення дискримінаційних оголошень про вакансії залишається серйозним викликом і для Європи. Але ми повинні підтягнутися набагато більше.

Найцікавішим елементом конференції було практичне дослідження, яке на основі аналізу оголошень у 6 країнах (Україні, Молдові, Румунії, Португалії, Нідерландах та Великобританії) доводить: у країнах Східної Європи дискримінація значно більш поширена, ніж у країнах-членах ЄС, які мусили гармонізувати своє національне законодавство з директивами Брюсселю, які прямо забороняють не тільки дискримінацію як таку, але й її конкретні види.

В оголошеннях про роботу в усіх країнах трапляється пряма і непряма дискримінація. Щодо прямої, то найпоширенішою є дискримінація за віком і статтю. Непряма дискримінація проявляється в мовних особливостях: ми називаємо деякі професії винятково словами жіночого роду (прибиральниця, секретарка тощо), хоча немає ніяких причин, які перешкоджали б виконувати її також людям іншої статі.

Але дискримінація має не тільки статевий вимір. Дуже часто потерпають від неї молоді і старші люди — це за віком, коли роботодавець без поважних підстав вказує вікові рамки кандидатів чи, наприклад, обмежує максимальний досвід, відсікаючи тим самим потенційних працівників старшого віку. Можуть дискримінувати за шлюбним статусом (приміром, вказуючи пріоритет для неодружених кандидатів чи навпаки). Роботодавці вимагають знання мови, яке не має значення для виконання роботи (наприклад, для прибиральника). Дискримінацією є будь-яке необгрунтоване розрізнення між людьми.

Ще одна проблема: у більшості законодавств не чітко визначено, хто відповідає за оголошення і, таким чином, за їхній дискримінаційний зміст: роботодавець, ресурс, що їх розмістив, а також — хто може оскаржувати їх у суді. В Україні, завдяки новому закону про рекламу, ці проблеми на законодавчому рівні значною мірою розв’язані.

Натомість проблемними місцями є неефективні методи боротьби проти дискримінації і низький рівень обізнаності, коли потерпілі самі не усвідомлюють, що їхні права порушено.

Що робити, щоб стало краще? По-перше, роботодавці повинні подбати про відсутність дискримінації в оголошеннях (і це забезпечить закон). По-друге, агенції і ЗМІ, що розміщують оголошення, повинні усувати з поданих оголошень дискримінацію — це також є в законі. По-третє, держава має ефективно моніторити виконання цих норм. По-четверте, профспілки і громадські організації повинні здійснювати тиск на роботодавців і просвітницьку роботу серед населення.

Але для цього спершу потрібно чітко усвідомити, що таке дискримінація взагалі. З цього і починаємо.