Жити в нормальному місті

94
03 Sep

Жорстоке протистояння місцевої громади із забудовниками, яке відбулося днями на Троєщині, було, напевне, однією із найбільш шокуючих новин останнього часу. Ламання парканів, погрози, побиття людей і застосування проти них підручних засобів у вигляді піску й вогнегасників, байдужість міліції — врешті, хіба це вперше? Для Києва такі речі, на жаль, стали системою. «Підтягуються» й інші міста.

Звичайно, визначити правих і винуватих у ситуації, коли бал править насильство, неможливо. Ясно, що тут замішані і кричуща несправедливість, і політичний розрахунок. Але задумаймося про те, що відбувається в наших містах: чи так повинні розгортатися відносини у великому чотирикутнику «я — громада — бізнес — держава»? Чи не може все відбуватися інакше?

Читачі мого блогу вже зрозуміли, що розвиток міського середовища, побудова динамічних, ефективних і справедливих місцевих громад — одна з найважливіших для мене і моїх колег справ. Але мене часто запитують: ну от ви зібралися, поговорили, провели захід, попили смачної кави і розійшлися. Оце, мовляв, і все. А де результат? Як його намастити на хліб чи бодай помацати?

Зазвичай у таких випадках говорять про те, що не всі результати видно неозброєним оком і що, не обговоривши, робити конкретику неможливо. Але найкраща відповідь — це показати конкретику, яка насправді є.

У липні, коли країна впадає у відпусткову апатію, Програма розвитку ООН провела з нашою допомогою Національний форум міст-партнерів. Форум, у якому взяли участь понад 70 представників місцевої та національної влади, експертів ООН, громадських активістів, підвів риску під дев’ятирічним неурядовим і некомерційним проектом «Муніципальна програма врядування та сталого розвитку», який упроваджувався з 2004 року і за цей час реалізував 309 окремих проектів у 29 містах на суму 36,3 млн грн. і позитивно вплинув на умови життя 282 тисяч чоловік.

Така мова цифр. Але є те, чого годі порахувати. Кожне місто-учасник вирішувало в рамках проекту свої пріоритетні проблеми. Міста створили центри адміністративних послуг та системи контролю за їх якістю.

Місцева влада вчилася користуватися інтернетом, ставала ближчою до людей, створювала свої сторінки в соціальних мережах. У Вознесенську і Долині запровадили е-документообіг. В інших містах активісти й чиновники найнижчого рівня навчилися працювати із краудсорсингом.

15 тисяч службовців здобули сучасні знання в межах 500 навчальних заходів. Проект зробив свій внесок і в розробку низки законопроектів, що регулюватимуть діяльність громадських організацій та місцевого самоврядування. Експерти також створили дві освітні програми для вишів, які дозволять готувати управлінців для ОСББ.

Слід сказати, що проект став результатом співпраці сотень людей. Багато його частин здійснювалося у співпраці з іншими учасниками, як-от за підтримки швейцарського, канадського, норвезького урядів чи шведської Академії Фольке Бернадотте.

Результатами всього дев’ятирічного проекту може пишатися все українське громадянське суспільство. Але, звичайно, головний виклик ще попереду. Як працюватимуть місцева влада та громади після його закінчення? Чи не буде втрачено здобутки, досягнуті напруженням значних ресурсів і зусиль?

Це вже залежить від конкретних людей. Вони отримали шанс — не тільки реально почати жити по-іншому, а й показати, що головна проблема країни — не самі її громадяни, що почати зміни з себе, не чекаючи на трансформації на загальнонаціональному рівні — реально.

І життя не закінчується з кінцем цього проекту: як його продовження задуманий уже наявний проект поширення найкращих практик місцевого самоврядування, а з наступного року естафету підхопить проект ЄС із підвищення енергоефективності. Мені здається, і громадяни, і, звичайно ж, передусім бізнес і влада повинні прагнути до того, щоб вирішувати проблеми по-європейському.

Газ і пісок — зброя пролетаріату (навіть якщо за ним капітали й найманці). Креативний клас розв’язує свої завдання позитивно.