Яна Матвійчук власниця бізнесів у сфері креативної індустрії (ARENA CS, Nixwood, Enercell та ін.), інвесторка. Громадська діячка, ініціаторка декількох соціальних проєктів. Співзасновниця та членкиня Борда БФ Міжнародна жіноча допомога. Авторка та ведуча YouTubeканалу Бізнес Арена – просвітницький канал про вільну економіку. Свою місію розвивати бізнес спільноту втілює як Членкиня Борда найсильнішого бізнес клубу України    Young Business Club. 

– Ви народилися у Будапешті. Як так склалося, якщо ваші батьки – українці?

Я народилася у 1982 році в Угорщині. У той час було багато військових, які постійно їздили по республіках Радянського Союзу та країнах соціалістичного табору –  мій батько був одним з цих військових. Ми проживали у містечку Сентедре в Угорщині – там була військова частина, у якій служив батько. Народилася я у Будапешті.

Декілька років тому я звозила свою маму у місце, де наша родина прожила певний час і де я народилася. Спочатку ми поїхали у Будапешт. Звідти на електричці доїхали до Сентедре. Саме містечко Сентедре дуже красиве. Мешканці цього міста спеціалізуються на виготовленні марципанів. У Сентендре десятки магазинчиків та кав’ярень з марципановими фігурками. І виглядає це дуже гарно, ніби, музей скульптур із марципану.

Неподалік від центру міста знаходиться військова частина, де жила імперіалістична радянська армія. Зараз це жахливе закинуте місце. Там досі стоїть цей великий бетонний будинок колишніх військових, але все вже поросло травою. У Сентендре поруч існують два паралельних світи: є вільна красива процвітаюча Європа, а є бетонна закинута «радянщина». Для мене це такий контраст.

Ця подорож стала для мене наочною ілюстрацією того, що є західний світ і його цінності, а є неестетична пострадянська частина світу, яка виглядає взагалі неорганічно.

Ми прийшли у будинок, де жили мої батьки. Там зараз угорці влаштували курник. Це дуже показово, що радянська будівля придатна лише для курника. Цю будівлю і зруйнувати дорого, і використовувати ніхто не хоче. Жодна нормальна людина у такому місці не буде жити. У контексті сучасної війни це дає зрозуміти, за що ми зараз боремося в Україні.

Три роки ми прожили неподалік Будапешта. Потім переїхали у Казахстан і прожили там 8 років. Це було радянське селище, де не було місця місцевому населенню – казахам. Коли я навчалася у школі, у нашому класі було лише 2 казахів і над ними постійно знущалися, глузували, бо вони погано знали російську мову. Зараз вже мені зрозуміло, що з казахами та українцями у Радянському Союзі поводилися однаково, як і з багатьма іншими націями.

Асамблея

Яна Матвійчук, засновниця та СЕО ARENA CS

 – Як ви потрапили до Києва? Чим займалися? 

 Я добре пам’ятаю, коли відбувався розвал Радянського Союзу. Ми тоді жили у Казахстані. У нас була досить гарна на той час 3-кімнатна квартира. Все було, ніби, добре.

Але мій батько як військовий передчував, що скоро щось відбудеться і за декілька місяців до розпаду Союзу він поїхав в Україну, щоб почати облаштовувати життя там та створити умови для переїзду всієї родини. Взагалі мій батько з Волині, а мама з Донецька. Саме тому  спочатку батько поїхав шукати роботу на Донбасі, але після тривалих пошуків знайшов у Києві. Так ми і переїхали.

Насправді, з Україною я познайомилася давно – десь у 1 класі, коли я вперше приїхала провести літо без батьків до своєї бабусі на Волинь. Там я почула українську. Я взагалі не розуміла, чому моя бабуся розмовляє якоюсь іншою мовою. До того я українську не чула, бо у сім’ї ми спілкувалися російською, хоча батько володів українською. Під час поїздки до бабусі я зрозуміла, що я маю якусь іншу ідентичність.

Ми живемо у Києві з 1993 року. І це місто я вважаю своїм рідним. Коли ми переїхали у столицю України – я побачила Червоний корпус КНУ імені Тараса Шевченка і вирішила, що хочу у ньому навчатися.

Червоний корпус мене дуже вразив, бо у Казахстані я подібних будівель не бачила. Казахстан – дуже гарна країна  –  просторі степи і красиві, постійно засніжені гори на горизонті. Коли навіть вдома спека понад 40 градусів – з балкона видно засніжені вершини гір.

Але тоді там не було таких гарних будівель, які я побачила у Києві. Для мене Київ став відкриттям. Вже з 8 класу я планувала вступ у КНУ ім. Т. Шевченка. Дізналася, що у Червоному корпусі є юридичний факультет і почала готуватися. Вступити на юридичний я не змогла, бо у той час була жахлива корупція, а я у жодному разі не хотіла давати хабар. Тому обрала історичний факультет. Я вступила на загальних умовах і моя мрія навчатися у Червоному корпусі здійснилася. Я досі вважаю, що це найкраща університетська освіта, яку я могла отримати, адже вона є фундаментальною. Ця освіта повністю сформувала мої кругозір та цінності, навчила добре орієнтуватися у історичному та політичному контекстах, філософських питаннях.

На історичному факультеті не вчать лише знати історичні події. Вища освіта – це про вміння правильно здобувати інформацію. На історичному факультеті ми працювали з джерелами, проводили багато часу у бібліотеках і вчилися правильно здобувати інформацію. Саме тому я вважаю, що фундаментальна гуманітарна освіта – це чи не найкраще, що може статися з людиною у житті. Тому я бажаю кожному обрати правильну освіту.

Закінчила я університет зі ступенем «магістр». Моя спеціалізація – історія слов’ян.

Яна Матвійчук, сім’я

Історія кохання

В університеті я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Ще тоді один вже покійний професор Крижановський жартував: «Всі чоловіки, які вступили на історичний факультет, хочуть бути політиками, а жінки  –  хочуть вдало вийти заміж». Тоді я ще не знала, що вдало вийду заміж на історичному факультеті.

Якось після 4-го курсу у 2003 році я поїхала сама у санаторій в Криму. Я поїхала одна, бо моя подруга вийшла заміж і всі мої плани на відпочинок зруйнувалися. Випадково, я там зустрілася з однокурсником Максимом. Він теж поїхав у санаторій з декількома своїми друзями. Цей санаторій знаходився у Саках і був взагалі не молодіжним. Але так співпало, що у цей заїзд там було багато молодих людей.

Тоді ми з Максом разом об’їздили весь Крим. Це був мій перший і останній візит у Крим. Я була вражена історією, палацами, природою і, звичайно, компанією Максима. Крим – це дуже символічне для мене з Максом місце. Воно нас пов’язало назавжди.

Ще тоді в Криму я чітко зрозуміла, що Максим буде моїм майбутнім чоловіком. Після повернення із Криму я сказала мамі і татові, що зустріла свого майбутнього чоловіка і через 10 років ми одружимося. Тоді з цього посміялися і якось забули.

Наступна наша зустріч з Максом відбулася через 5 років. Випадково ми знайшли одне одного у соцмережах і почали знову спілкуватися.

Я на той час вже створила свій бізнес, була доволі успішною і незалежною.

Ми з Максом зустрілися, пообідали – я відразу ж згадала про те, що через 10 років з нашої зустрічі у Криму ми маємо одружитися. Але минуло лише 5.

Протягом наступних 5 років ми іноді їздили разом кататися на сноуборді, але кожен жив своїм життям.

У 2013 році – рівно через 10 років після зустрічі у санаторії у Криму – ми з Максом якось непомітно почали зустрічатися і одружилися. Це все відбулося дуже швидко.

Пізніше ми говорили про те, чому раніше не почали стосунки і зрозуміли, що цей час кожен використав для свого зростання. Бо якби ми зійшлися тоді у молодості, то вже десятки разів би розлучилися. А так кожен із нас дозрів до того, щоб створити міцну родину. Зараз у нас дві чудові донечки.

Потім ми з Максом згадували, що ще тоді у Криму ми жартома таки домовилися одружитися через 10 років. І от, все збулося.

 – У 2014 році ви заснували компанію ARENA CS. Стартовий капітал складав лише 300$. Розкажіть, як ви вирішилися заснувати власну компанію у рік, коли відбулася Помаранчева революція?

 Мій професійний шлях розпочався після 1 курсу університету. Я повернулася з відпустки додому і побачила на столі записку від мого батька. Там був номер телефону Музею гетьманства та слова «Йди працюй. Тато». Тоді я зрозуміла, що закінчилося моє безтурботне життя і треба йти заробляти гроші. Спочатку 4 роки я пропрацювала у Музеї гетьманства, потім – у компанії, яка займалася продажем курсів, тімбілдінгів і подібним. Під час роботи у цій компанії я ще паралельно розміщувала оголошення у інтернеті про те, що я є професійним івент-менеджером і можу організувати будь-який захід. А це був 2004 рік і інтернет виглядав тоді далеко не так, як зараз.

У компанії я пропрацювала кілька місяців, далеко не все вдавалося успішно: я була менеджером з продажу, а це не проста робота. Я звільнилась і пішла працювати в готель. Але мріяла весь час про власний бізнес.

ARENA CS – креативне івент агентство

Через деякий час мені зателефонувала якась дівчина і сказала, що їй мене порадили як професійного організатора заходів. Це був захід для міжнародної організації на декілька десятків осіб. В той момент я зрозуміла, що цей мій шанс довести всім, що бізнес – це моє. Цей захід я провела, коли у мене нічого взагалі не було. Навіть рахунку у банку.

Проте мій бізнес був збудований завдяки іншому заходу. Все почалося у листопаді 2004 року, якраз на початку Помаранчевої революції.

Я закінчила роботу з першим проєктом. Вже розпочалася Революція і було повне нерозуміння того, що буде з країною далі.

І тут мені знову зателефонували. Одна з учасниць заходу подзвонила і спитала чи може порадити мене своїм друзям з Америки, бо їй дуже сподобалося як я все організувала. Я погодилася, бо для мене це був шанс стати зовсім іншою людиною та почати займатися бізнесом систематично.

Я прийшла на зустріч з американцем, який планував захід, що мали відвідати учасники з понад 150 країн світу. На щастя, я знала англійську і змогла йому пояснити, чому у Києві такий захід провести фактично неможливо. Наприклад, у 2004 році у Києві був лише один 5-зірковий готель. Також не було залів, де можна було б провести захід такого масштабу.

У той момент я була надзвичайно відверта з моїм майбутнім клієнтом щодо стану інфраструктури в Києві і можливості проведення заходів. Ця відвертість пізніше дозволила нам вибудувати тісні партнерські зв’язки на довгі роки. Для мене довіра – це найвища цінність.

Після нашої зустрічі цей американець запросив мене як експерта бути присутньою на всіх зустрічах з компаніями-претендентами на проведення цього заходу. Для мене ж це був шанс побачити всіх конкурентів. Якщо коротко – всі вони пропонували сало та горілку. Нічого цікавого.

Минуло декілька місяців, але від американців не було жодних новин – проведення заходу в Україні мали офіційно підтвердити. Я вирішила, що не можу більше чекати і зателефонувала у Вашингтон. Залишила на автовідповідачі свою пропозицію щодо можливостей Києва та моєї команди організувати цю Асамблею і чекала.

У кінці тижня мені зателефонували і сказали, що їм подобаються мої умови і вони наступного тижня готові підписати контракт. Щодня до підписання контракту я прокидалася зранку у повному шоці, бо у мене досі не було ні рахунку у банку, ні ФОПу, ні ТОВу… Але я все встигла відкрити: договір все ж ми підписали.

Проєкт від американців – це Асамблея, яка мала відбутися через 4 роки – у 2008. Уявіть, в країні Революція, нічого не зрозуміло, а у мене зобов’язання:  запросити Президента, надіслати запрошення 650 учасникам з понад 100 країн світу, готувати захід протягом 4 років. Сума контракту складала 2 млн доларів.

Пізніше мені американці сказали, що вони вже хотіли проводити Асамблею у іншій країні, але потім їм зателефонувала якась «божевільна» і вони вирішили таки обрати Україну. Америка таки країна можливостей.

Протягом цих 4 років я зрозуміла, що треба організовувати власний бізнес, бо працювати 4 роки заради одного івенту неможливо. Сама ситуація підштовхнула мене до того, щоб я створила компанію. Так я і заснувала креативне агентство ARENA CS.

Бути підприємицею – постійно навчатися

– Ви дружина, мама двох доньок. Як вдається все поєднувати?

Треба пам’ятати, що діти виростуть такими, якими ви – батьки. Діти з раннього дитинства копіюватимуть нас, наші риси характеру, звички, слова і навіть час, коли треба лягати спати. Я б хотіла, щоб мої доньки були щасливими і реалізували себе у цьому світі. Для цього я сама маю знайти свій щасливий шлях і бути прикладом для них.

Я працююча мама, ніколи не була в декреті більше місяця, досить спокійно ставлюся до того, що можу бути неідеальною.

Бути мамою і дружиною – це справжнє щастя для мене, але я добре знаю, що мій сильний бік – створювати мотивовані команди, ініціювати проєкти та віднаходити нові можливості. Сьогодні я власниця декількох бізнесів, членкиня Борда потужних бізнес клубів, інвесторка, громадська діячка, ініціаторка декількох соціальних проєктів, кінопродюсерка. Мене надихає Україна, адже саме тут можна знаходитись в потоці, який сьогодні перетворює Україну на нову націю. Тому я роблю все можливе, щоб ми захистили свою свободу та територію, а також ініціюю проєкти, які позитивно вплинуть на життя українців.

У серпні 2004 я відкрила свій перший бізнес – ARENA CS. Ця компанія і сьогодні успішно працює. Хоча ми разом пережили декілька потужних економічних та політичних потрясінь: Помаранчева революція, криза 2008 року, революція та війна 2013-2014 років, Ковід і зараз повномасштабна війна. Моя діяльність пов’язана з двома напрямками: розвиток громадянського суспільства в Україні та креативна індустрія. Особливо пишаюся діяльністю у сфері розвитку громадянського суспільства. З 2004 року я спостерігаю скільки зусиль та ресурсів інвестує Європейський Союз та США у розвиток демократії та свідомого суспільства в Україні. Потужна міжнародна підтримка всі ці роки підживлювала справжній український дух: тяжіння до свободи, толерантність, справедливість та рівні можливостей для всіх. Менталітет українців дуже схожий до європейського. Може, саме тому зараз українські біженці досить швидко адаптуються до життя в Європі.

У травні 2022 разом з колежанками по бізнесу ми активізували роботу БФ Women`s Aid International. Фокус Фонду – програми підтримки ментального здоров’я та забезпечення гуманітарних потреб людей похилого віку та вимушених переселенців у Києві (Дарницький та Дніпровський райони). Наразі маємо понад 1000 підопічних Фонду.

Ми з партнерами змінили стратегію розвитку Young Business Club і з серпня 2022 року відкриваємо філіали не тільки в Україні, але і по світу – наш Клуб об’єднує українських підприємців або підприємців українського походження в Німеччині, Португалії, Іспанії, Польщі та навіть на острові Балі. Організовуємо щомісяця благодійні аукціони та збори для ЗСУ. Будемо працювати, щоб українці повернулися на Батьківщину після перемоги. Наразі маємо більше 1000 членів клубу по всьому світу.

Саме масштабні позитивні плани на майбутнє допомагають рухатися вперед і підтримувати економічний фронт в ці складні часи.

Сім’я. Найцінніші моменти

 – Як ви сприйняли початок повномасштабного вторгнення росіян 24 лютого? Як відреагували діти?

Чоловік 23 лютого вилетів у Буковель зі старшою донькою, а я з молодшою залишилась у Києві. Наша родин зустріла повномасштабну війну в різних куточках України.

Дві доби ми з молодшою сиділи у бомбосховищі – паркінгу під домом в Києві. Я, трирічна дитина, бабуся, няня і ще декілька сотень киян. Чоловік зі старшою донькою повернутися в Київ не змогли, тому ми вирішили, що вони побудуть певний час там. Пізніше зустрілися всією родиною у Тернополі у друзів.

Я 19 років займаюся бізнесом, звикла багато працювати. За цей час я зрозуміла, що всі таланти пробуджуються під час якоїсь кризи. Війна не стала вийнятком. З перших годин війни я вже активно працювала на потреби армії та України. Це було одне з найправильніших рішень, прийнятих в перші години війни. Психологічно це врятувало мене від можливого розпачу та дезорієнтації.

Завдяки няні та бабусі я змогла всю увагу переключити на допомогу армії. В бомбосховищі знайшла інтернет біля якоїсь стіни, поставила туди дитяче крісло з автівки і поринула у роботу.

Хочеться обійняти кожну людину, з якою я мала честь спілкуватися в ті перші найстрашніші дні війни. Абсолютно незнайомі люди. Хтось подзвонив і віддав тонну ковбаси для тероборони, хтось – десятки тисяч мішків з піском або тонни пального для фур, які везли бетонні плити для блокпостів. Ще в середу 23 лютого я домовлялася про підписання кількамільйонного контракту з одним бізнесменом, а вже у четвер він віддав мені сотні лопат для копання траншей, які я передала теробороні Києва. Вся Україна вмить поєдналася мережею зв’язків волонтерів, небайдужих громадян, підприємців, воїнів, медиків, парамедиків та активістів. Ми поєднані в спільнодії, яку штучно створити неможливо. Я пишаюся бути українкою в такі історичні для нашої нації часи.

Яна Матвійчук, Майдан Незалежності, весна 2022

– Ваш бізнес ARENA CS призупинив роботу у перші місяці «великої війни». Як вам вдалося утримати бізнес і команду? Чи звільняли ви людей?

Україна з моменту здобуття незалежності пережила потрясінь. Війна з 2014 року сильно впливала вже на бізнес, економіку, інвестиції. Проте ці складнощі навчили мене декільком важливим принципам:

По-перше, в очікуванні сприятливих умов для ефективного ведення бізнесу свої зусилля і час потрібно використати на користь суспільству. Це дозволяє й себе зайняти роботою, і допомогти постраждалим.

Але найголовніше – відчувати, що життя продовжуються і люди не опускають руки. Для організаторів подій, які звикли до постійної активності, роботи на результат, контролю над процесами, найгірше – це бездіяльність і повна невизначеність майбутнього. А надання допомоги тим, хто її потребує, дозволяє підтримувати власний психоемоційний стан. Повномасштабна війна тільки підтвердила, що цей принцип – рятівний.

В перші тижні війни майже кожен працівник компанії був залучений у волонтерську роботу. І цікаво, що ініціативу проявили саме співробітники. Ми активно співпрацювали з різними волонтерськими організаціями, допомагали на волонтерських засадах нашим ЗСУ та ТРО з закупкою необхідного спорядження. Наші колеги були поділені на різні команди: хтось забезпечував армію харчуванням, хтось одягом, хтось озброєнням. Кожна з команд на прямому зв’язку з ЗСУ та ТРО. Сильний бік наших менеджерів – це логістика та матеріально-технічне забезпечення. Саме ці якості ми використовували для посилення волонтерського руху в Україні. Знаходили неможливе – від берців 49-го розміру до пікапів та бронежилетів.

По-друге, 29 березня 2022 року ми відправили кожному нашому замовнику детального листа із зверненням, яке починалося так:

«Хочу проінформувати вас, що команда компанії ARENA CS продовжує свою роботу. Всі контракти та тарифи залишаються дійсні.

Наша команда ARENA CS, хоч і знаходиться зараз у різних куточках України, але ми продовжуємо бути на постійному зв’язку. Ми не припиняли й не плануємо зупиняти свою діяльність та знаходимося у повній готовності й надалі працювати над вашими проєктами та виконувати замовлення…»

Цей лист отримав дуже позитивний відгук від більшості отримувачів і нам почали відправляти замовлення з різними запитами. Так почалося наше відновлення як бізнесу. Зрештою, команду вдалося зберегти на 75%. Завжди комунікувати зі своїми співробітниками, колегами, партнерами, замовниками, надавати максимум інформації та бути відкритим – цей принцип називається в ARENA CS «веди переговори» і він завжди працює позитивно.

По-третє, кошти на оплату праці ми не заробляли, адже весь березень бізнес не працював, однак, ми разом з ТОП-менеджерами вирішили виплачувати хоча б мінімальну ставку кожному протягом березня і квітня, а далі вирішувати по ситуації. Важливо, що я особисто майже щодня виходила на зв’язок з командою, пояснювала ситуацію в бізнесі та розповідала про позитивні плани на майбутнє.

Я вірю в те, що в будь-якій ситуації треба залишатись людиною і дбати про команду, як про свою сім’ю. Наша корпоративна культура орієнтована на особистість. Це не означає, що я або моя компанія всіх всім забезпечить, але наш принцип – забезпечити людей під час кризи інформацією і оплатою праці на якийсь визначений період. Проте я ніколи не обіцяю те, що не зможу виконати. Для мене люди в бізнесі – це основний капітал і для збереження команди ми завжди маємо окремий резервний фонд, де є кошти на 3 місяці оплати праці всім співробітникам. Бо з початком війни у 2014 році стало зрозуміло, що сценаріїв невизначеності може бути багато і різних, тому з тих пір ми завжди готові до дуже неочікуваного розвитку подій і резервний фонд – це важлива складова успіху. Він дозволяє дотримуватися своїх цінностей, зберегти команду та вижити. Лідер має передбачати такі речі.

Допомога ВПО разом з польськими партнерами

 – Розкажіть, будь ласка, детальніше про вашу соціальну роботу.

В перші години і дні війни фокус був на закупках для ЗСУ. Вдалося закупити в декілька тисяч бронежилетів, аптечок, тепловізорів, супутникових телефонів, рацій та багато іншого. Бюджети були великі: я контактувала з багатьма благодійниками та міжнародними корпораціями – моїми клієнтами. Важко було знаходити надійних постачальників. Особливо важко було з бронежилетами. Підключала через різні контакти з посольств, Міноборони. Налагодили логістику у волонтерських групах: везли все закуплене до Польщі, Румунії, Молдови, звідти – до України.

Як би ефективно не працювало громадянське суспільство, тут важливо згадати, наскільки важко було тоді з вільною закупкою та доставкою більшої частини товарів для ЗСУ та госпіталів.

Війна чітко вказала на недоліки нашого державного апарату. Митниця гальмувала вільне перевезення товарів для ЗСУ. В той час, коли війна мала відкрити кордони для ввезення бронежилетів, шоломів, авто – чиновники вигадували нові закони та правила, які цьому перешкоджали. Але навіщо? У воюючій країні кожен українець має право вільно купити собі бронежилет, наприклад. Але чиновники були проти такої свободи.

Коли забезпечення армії та госпіталів вийшло на відносно стабільний рівень, постала інша проблема – допомога українцям, які постраждали від війни. Навесні 2022 ми разом колежанками по бізнесу заснували благодійний фонд Women’s Aid International. Фонд зосередив роботу на декількох напрямках:

  1. Гуманітарна допомога, соціальні послуги для літніх людей та вимушених переселенців у Дніпровському та Дарницькому районах Києва.
  2. Школа соціального супроводу. Навчання професійних робітників для супроводу людей похилого віку та людей з інвалідністю.

Декілька тисяч людей вже отримали допомогу від нашого Фонду. Ми надаємо людям: гігієнічні набори, продукти, косметику, ковдри, термоси, електропростирадла, функціональну спідню білизну та багато іншого. Окрім того, ми намагаємося дбати і про ментальне здоров’я людей, а тому навіть організували концерт для вимушених переселенців.

– Які проблеми у сучасній Україні ви бачите, котрі треба вирішувати вже зараз?

Україна з незалежністю у спадщину отримала і соціалістичний підхід чиновників до економіки, який перекочував з Радянського Союзу.

Велика кількість чиновників, які збирають податки і перерозподіляють їх – одна з головних рис соціалістичного підходу. Найгірше те, що ці гроші часто чиновники перерозподіляють у свої кишені.

Україна до 24 лютого була найбіднішою країною Європи. Зараз ще й зруйнована повномасштабною війною. Але чиновники продовжують свою філософію: контроль важливіший за розвиток. Замість того, щоб дати українцям економічну свободу і таким чином пришвидшити розвиток економіки – чиновники і далі наполягають на існуванні понад 1000 інструментів регулювання: дозволи, ліцензії, погодження тощо.

Українська влада має змінити підхід до економіки: скасувати максимальну кількість державних регуляцій та втілити всі ідеї вільної економіки в Україні. Це треба робити вже зараз під час війни. Український бізнес працює навіть в цих жахливих умовах, але більше можливостей буде в умовах дерегуляції та вільної економіки.

Виступ на Event Industry Forum у Львові

Бізнес – це гроші, гроші – це патрони для наших захисників.

Ще одна велика проблема – це кількість чиновників. В Україні їх понад 1 млн. На сайті Держкомстату офіційно нараховується близько 200 000 держслужбовців. Проте не всі чиновники в Україні мають статус державного службовця. Дмитро Дубілет колись намагався порахувати всіх чиновників в Україні і не зміг.

Нашій країні не потрібні 1 млн чиновників. Замість них краще б держава годувала 1 млн озброєних солдатів.

Приклад неефективності роботи такої значної кількості держслужбовців – весняний колапс на митниці, коли люди почали ввозити авто з-за кордону без мита. Проблема тоді була насправді не у великій кількості людей, а у невмінні та небажанні чиновників організувати ефективний перетин кордону. Тоді ще багато чиновників почали говорити, що значна кількість авто були  люксового сегменту. Проте це не відповідало дійсності. Чиновники лише намагалися повернути мито і хабарництво на митниці.

Саме тому бізнес почав боротьбу проти таких чиновників, яких зараз уособлює Гетманцев з усіма його ініціативами.

Війна загострила недоліки соціалістичного підходу. Але чиновники, замість того, щоб змінити підхід, ще більше закручують гайки бізнесу.

– Що би ви сказали, якби могли звернутися до всіх українців?

Зараз відбуваються грандіозні світові зміни, а українці – у центрі подій. У бурхливому потоці треба сідати в човен і плити разом з потоком, треба жити і не відкладати життя на потім. Бажайте і плануйте!

Все можливо. Адже єдине обмеження ваших бажань і життя – це можливості вашої уяви та ступінь ваших зобов’язань, щоб втілити ваші мрії.

Ставте перед собою великі та амбітні цілі, вони і будуть джерелом енергії!